Відео фрагмент уроку

Тестові завдання

Тестові завдання

Контрольна робота 6 кл.

І – варіант            1 рівень

1.      Який рік був раніше?

А) 39р.  н. е., б) 40 р.н. е., в)40 р. до н. е., г)41 р. до н.е.

        753р. належить до…………..ст.

2.      Трипільська культура була відкрита:

А) у Африці, б) в Україні, в) у Франції.

3. Віра  в здатність людини впливати на явища природи, поведінку людей та тварин називається:

А) тотемізм; б) фетишизм; в) магія.

                        ІІ – рівень

1.      Розташуйте у хронологічній послідовності:

А) Бронзовий вік; б) міднокамʼяний вік; в) новокам’яний вік; г) Залізний вік.

       2. Встановіть відповідність:

           1.Археологія                             Наука, що вивчає історію за речовими джерелами

           2. Антропологія                       Об’єднання перших людей

           3. Стоянка                                 Місце, де тривалий час жили прадавні люди

           4. Стадо                                    Наука, що вивчає тілесну природу людини

                              ІІІ – рівень

1.Охарактеризуйте  життя та діяльність Неандертальця.

                               4 – рівень

1.      Які докази існування культури  за первісних часів ви можете навести?

Контрольна робота 6 кл.

ІІ-варіант                                 1 рівень

1.      Який рік був раніше?

А) 105р. н. е. б) 103 р. н.е., в) 103 р. до н.е. г) 105 р. до н.е.

         490р. належить до……… ст..

2.      Раніше на Землі з’явилися:

А) пітекантроп; б) неандерталець; в) австралопітек.

      3. Трипільську культуру  було відкрито вченим-археологом………………. та доведено, що вона існувала  в …………….. тис. до н.е.

                                     ІІ рівень

1.Розташуйте типи існування первісних людей у хронологічній послідовності:

А) Неандерталець

Б) Австралопітек

В) Кроманьйонець

Г) Пітекантроп

2. Установіть відповідність:

1. Неоліт                   А.1 млн р. тому - 10 тис р. тому.

2. Мезоліт                 Б. 10 тис р. тому – 7 тис. р. тому.

3. Палеоліт                В. 7 тис. р. тому – 5 тис. р. тому.

4. Енеоліт                  Г. 4 -3 тис до н.е.

                                   Д. 2 -1 тис до н.е.

                                          ІІІ рівень

1.      Охарактеризуйте життя і діяльність Кроманьйонця.

                                4 рівень

1.      Наведіть докази існування релігійних вірувань у первісних людей. Які найдавніші форми релігії вам відомі.

Контрольна робота з історії   6кл. №2

І – варіант

1 рівень

1.Єдина держава в Єгипті утворилася близько:

А)3500р. до н. е. б)3000р. до н.е., в)2500р. до н.е.

2. Верховна влада в Давньому Єгипті належала:

А) фараону, б) жерцю, в)імператору.

3. Давньоєгипетські знаки, які використовувались на письмі називалися:

А) клинописом, б) монограмами, в) ієрогліфами.

2 рівень

1.      Установіть відповідність між поняттям та його визначенням:

1.      Жрець                    А Забальзамоване тіло небіжчика

2.      Саркофаг                Б  Скульптура істоти з тілом лева та головою          

                                                    Людини

3.      Мумія                     В Велика кам’яна труна

4.      Сфінкс                     Г  Служитель богів

2.        Дайте визначення поняття

Фараон – це…

3 рівень

Доберіть назву до малюнка та стисло прокоментуйте зображене.

4 рівень

Яким було господарське життя єгиптян? Які природні умови були сприятливими для землеробства? Які зміни внесла людина у природу Єгипту?

Контрольна робота з історії   6 кл.

ІІ – варіант

1 рівень

1.      Єдина держава в Єгипті утворилася:

А) у 4 тис до н. е., Б)ІІІ тис до н. е., в) ІІ тис до н. е.

     2. Фараон Тутмос ІІІ правив в епоху:

            А) Давнього царства, б) Середнього царства, в) Нового царства.

      3. Найбільшою з єгипетських пірамід є піраміда:

            А) Хеопса, б) Джосера, в) Тутмоса І.

2 рівень

1.      Установіть відповідність між поняттям та його визначенням:

1.      Фараон                          А Правитель області

2.      Вельможа                      Б  Єгипетський цар

3.      Ремісник                        В  Людина, що виготовляє вироби на продаж

4.      Номарх                           Г  Шляхетна заможна людина

2.      Дайте визначення поняття

Цивілізація – це…

3 рівень

Доберіть назву до малюнка та стисло прокоментуйте зображене.

4 рівень

Охарактеризуйте розвиток науки у Єгипті

            Контрольна робота  №3           6кл.

І – варіант

1 рівень

1.З південних схилів Кавказьких гір беруть свій початок річки ------------------- які впадають у Перську затоку .

2. Іудейське царство було засновано царем:

А) Саулом; б) Давидом; в) Соломоном.

3. Життя Стародавніх скіфів описав:

А) Гомер; б) Геродот; в) В. Хвойка.

2 рівень

1.      Колонія – це…

2.      Опишіть, що ви знаєте  про  Вавилонську вежу.

3 рівень

1.      Охарактеризуйте період найбільшої могутності Перської держави.

4 рівень

1.      Опишіть спосіб життя кіммерійців.

Контрольна робота № 3    6 кл.

ІІ – варіант

1 рівень

1.      У І тис. до н. е. на території сучасної України проживали племена…

2.      Найбільшої могутності Ново-Вавилонське царство досягнуло за часів:

А) Ашшурбаніпала, б) Навуходоносора ІІ, в) Дарія І.

      3. «Деревом життя» жителі Дворіччя називали:

         А) папірус, б) бамбук, в) фінікова пальма.

2 рівень

1.      Місто-держава – це…

2.      Який всесвітньо відомий міф виник у Дворіччі? Чому?

3 рівень

1.      Охарактеризуйте період найбільшої могутності Ново-Вавилонського царства.

4 рівень

1.      Опишіть спосіб життя скіфів.

Контрольна робота 6 кл.  № 4       

                                             І – варіант

1 рівень

1.      Давні цивілізації Індії виникли в долині річок:

А) Інд та Ганг; б) Янцзи та Хуанхе; в) Тигр та Євфрат.

     2.У результаті повстання після смерті імператора Цинь Шихуанді до влади в Китаї прийшла династія:

А)Цинь; б) Мін; в) Хань; г) Юань.

    3. Країна Давнього Сходу, що уславилася виробництвом шовку:

  А) Персія; б)Індія; в)Китай; г) Вавилон.

2 рівень

1.Варна – це…

2.Установіть відповідність між іменем історичної особи та характеристикою його діяльності.

1.Цинь Шихуанді                         А) Сільський староста засновник династії Хань

2. Конфуцій                                  Б)Почав спорудження Великого Китайського муру

3. Лю Бан                                      В)Найвідоміший мислитель в історії Китаю

4. Гаутама                                    Г) Засновник даосизму

                                                       Д. Засновник буддизму

3 рівень

1.      Доберіть назву до малюнка. Стисло прокоментуйте зображене.

4рівень

1.      Які наукові відкриття та винаходи належать стародавнім індійцям?Які здобутки їхньої  цивілізації ми використовуємо і понині?

                                       

Контрольна робота 6 кл. №4

                                                  ІІ – варіант

1 рівень

      1.  Давні цивілізації Китаю виникли в долині річок:

А) Інд та Ганг; б) Янцзи та Хуанхе; в) Тигр та Євфрат. 

   2.Релігія, заснована принцом Гаутамою, мала назву:

    А)буддизм; б)індуїзм; в) конфуціанство.

 3. Країна Давнього Сходу, що уславилася винайденням гри у шахи:

  А) Персія; б)Індія; в)Китай; г) Вавилон.

2 рівень

1.      Великий шовковий шлях – це…

2.      На які варни  поділялось індійське суспільство?

3рівень

1.      Вкажіть ім’я історичної особи. Стисло охарактеризуйте його діяльність.

4 Рівень     

 1.Які наукові відкриття та винаходи належать стародавнім китайцям?

Робота учасника конкурсу «Славетні імена України 2015р. М. Вербицький» Творець українського гімну

Управління освіти виконавчого комітету Самбірської міської ради

Робота учасника конкурсу

«Славетні імена України 2015р. М. Вербицький»

Творець українського гімну

                                             

        ПІДГОТУВАЛА:

Гапак Софія Русланівна

Учениця  9  класу

Середньої  загальноосвітньої  школи  № 4

М.  Самбора

       КЕРІВНИК:

Іванишко  Ірина  Михайлівна

Вчитель  історії

+ 380974375270

Самбір 2015

Вступ

    Михайло Михайлович Вербицький – видатний прогресивний діяч української культури першої половини ХІХ ст.. Він  плідно працював у різних галузях музичного мистецтва і створив низку талановитих хорових, оркестрових і музично-драматичних композицій. Його творчість мала особливо велике значення для демократичної культури західноукраїнських земель, що розвивалася в особливих і складних умовах. Це був період, коли викристалізовувались засади української національної музичної школи, основоположником якої став класик вітчизняного мистецтва Микола Лисенко.

    Високий художній рівень творів Вербицького, майстерність композиторського письма дають право називати його першим західноукраїнським композитором-професіоналом, незважаючи на те, що він не закінчував спеціальних музичних шкіл і сучасники вважали його митцем-аматором. Отець Вербицький являється патріархом західноукраїнської професійної музики, першою особою, який двигнув у Галичині з глибокого ембрійного сну церковну і світську музику на вищий рівень, Нестором галицької музики та автором музичної композиції до вірша Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна» - українського національного гімну.

     Анатолій Вахнянин, галицький громадський діяч, журналіст і композитор, згадав у своєму слові про велич  Вербицького тоді, коли він виступав після відбутого вечора, присвяченого Шевченкові в березні 1871 року у Львові. На цьому засіданні “Руської бесіди” він теплими словами широко описав постать великого лемка, студента гімназії в Перемишлі, а згодом вихованця Львівської духовної семінарії. Часто прислухувався до пісень Вербицького, які він сам співав у супроводі гітари в товаристві молодих студентів, які охоче приєднувалися до співу; бачив Вербицького задуманого, який опустивши брови, бадьоро співав одну пісню за другою. А далі Вахнянин подав характеристику постаті композитора, його голосу, проповідей у церквах, поведінку з людьми і на кінець додав: “Вербицький не побирав наук у жодній школі гармонії, але в творах його, цього недостатку не достережемо, а розтягається праця його й на широке поле церковної музики. Коли товариство “Бесіда” у Львові, а іменно нинішний її предсідник Юліян Лавровський, приложили руку до заложення руської сцени 1864 році, Вербицький був перший, що підніс цю інституцію своїми композиціями дуже високо. Не жахався покійний праці, хоч Русь не була в силі нагороджувати йому за всі труди. Зате слава й пам’ять про нього остануться на все в грудях кожного патріота, а товариство “Торбан” буде мати поза другими завданнями й те, що постарається позбирати всі його музичні твори”.

    У музиці цього галицького митця є якась моцартівська сонячність, світлість, гідний подиву оптимізм і радість світосприймання. Творчість М. Вербицького – важлива сторінка в історії розвитку вітчизняного музичного мистецтва.

                

               Життєвий шлях видатного галичанина

Михайло Вербицький народився  4 березня 1815 року в селі Явірник Руський, що на Лемківщині, поблизу Перемишля в родині священика.  Коли Михайло мав щойно десять років, у 1825 році помер його батько. Вдова, тобто мати синів Михайла – старшого і Володислава – молодшого, вийшла вдруге заміж і перестала опікуватись ними. Сини–сироти, не знайшовши притулку біля матері, опинились жити в палаті капелана–владики Снігурського в Перемишлі. Під його доглядом юнаки-брати регулярно відвідували музичну школу. Обидва, маючи музикальні таланти та добрі голоси вокального типу, вчилися мистецтва співу і гри на різних інструментах у директора катедрального хору Алойзія Нанке. Він, як професійний диригент, спроваджений у 1829 році з міста Брно (Чехія), працював п’ять років мистецьким керівником та диригентом невеликого чоловічого хору при катедральній церкі св. Івана Хрестителя. Нанке був також і вчителем співу при “Дяко-учительськім інституті” в Перемишлі, в якому навчались брати Вербицькі. Передусім Михайло, під доглядом свого педагога, познайомився ще в шкільній лавці з творами Дмитра Бортнянського, Максима Березовського та інших західноєвропейських композиторів, як Обера, Вебера, Бетховена, Шуберта й Россіні, почав надавати першим своїм музичним спробам легкі мелодійні шліфування.

    Працюючи вже службовцем єпископської канцелярії, молодий студент, мав час познайомитись з музичними книгами, привезеними до Перемишля з Відня самим Снігурським, в бібліотеці резиденції та поглиблювати знання з викладів нотних композицій у помічника Нанке і наступного диригента катедрального хору, також чеха, Вінцентія Сарсавого. Отож, з половини 1830-их років, походять його перші церковного характеру творчі праці, що мають в собі подібність зразків німецької та чеської хорових літератур.

    Після закінчення навчання Вербицьких в перемишлянській “Мініатюрній консерваторії”, про яку пізніше писав сам Михайло в 1833 році, їхні братерські спільні життєві шляхи розійшлися. Молодший Вербицький, славний у той час сопраніст, поступив у військову службу, в якій трагічно загинув ще в молодому віці. Старший цього ж самого року став вихованцем Львівської духовної семінарії, але як студент першого року філософії, важко захворів. Перебуваючи одинадцять тижнів у семінарійній лікарні, сам з нудьги навчився по-мистецькому грати на гітарі, при допомозі якої він продовжував компонувати свої твори. Та незабаром життя в семінарії Вербицькому надокучило і він подався закінчувати студії екстерном.

   Під час канікул, 21 річним парубком, він одружився. З того часу почався в нього період небажаних нужд та злиднів і, щоб прожити спільно з дружиною і двома діточками, змушений був заробляти викладами лекцій музики у вірменському монастирі Бенедиктинок у Львові. Ця праця заставила його ще більш детальніше та краще вивчати теорію музики, а головно, гармонію співу та інструментарію, що так стала необхідна йому в майбутньому.

    Дуже несподівано, бо вже 1839 року, померла Вербицькому дружина. З тої причини він був змушений покинути Львів, а згодом і науку в семінарії й разом з дітьми повернувся на деякий час до Перемишля, де з допомогою родича Снігурського, дістав посаду вчителя курсів музики при консисторії місцевого собору. Тут мав нагоду познайомитись із славним музикантом, органістом і директором хору латинської кафедри Францішком Льоренцом – також чехом по національності, - у якого Вербицький приватними лекціями поглибив науку контрапункту – у вужчому розумінні – мелодії, що звучить одночасно з темою (поліфонія) та інструментальної композиції.

    Після того, коли Вербицький одружився другий раз, він знов почав продовжувати семінарійно-богословську науку 4-го курсу у Львові, яку з короткими перервами закінчив у 1850 році. Того ж самого року він висвятився у сан священика. Спершу, як духовна особа, Вербицький був назначений головним адміністратором при місцевій церкві села Завадова, й опісля, парохом села Залужа-Стрілок. Ірина Дибко-Филипчак, якої тесть Іван Филипчак (1871-1945) був письменником, у своїй статті “Ще не вмерла Україна в Стрілках”, між іншим написала, що у цьому селі до сьогодні залишилися народні перекази та повір’я, що в Стрілках написав о. Михайло мелодію до гімну “Ще не вмерла Україна”. Але цього тоді не могло статися.  Щойно у 1863 році, голова перемишльського студентського клубу Анатолій Вахнянин (1841-1908), зорганізував концерт з нагоди другої річниці смерті Т. Шевченка в Перемишлі. Цей концерт відбувся в залі дому, що мав назву “Під Провидінням” і був власністю єпископської консисторії. Сам Вахнянин, баритоновим голосом відспівав кілька українських пісень та віддекламував два вірші: один Т.Шевченка, другий А. Метлинського. На цьому концерті був присутній о. парох с. Млинів М. Вербицький. На закінчення імпрези відспівали гімн “Головної Руської Ради” “Мир вам, браття всім приносиш” на слова І.Гушалевича. До нього чотириголосну розкладку зробив Вербицький. Цей гімн був прийнятий з 1848 року і не подобався вже молодому поколінню. Цього ж самого 1863 року, знаний як рік “Валуєвського указу” у львівському часописі “Мета”, ч.4, яка виходила тільки два роки (1863-65) вперше був надрукований вірш (за підписом Тараса Шевченка. Чому саме за підписом Шевченка? Мабуть тому, що не було точних даних, кому належав цей поетичний текст) Павла Чубинського (1839-1884), до якого скомпонував музику знаний вже в Галичині Композитор Михайло Вербицький, який тоді вже жив у селі Млини, Яворівського повіту. Ця пісня швидко популяризувалася і виконувалася як гімн на різних святах та урочистостях. На величавому концерті знов у честь Т.Шевченка, перший раз, 10 березня 1865 року в Перемишлі, “Ще не вмерла Україна” завершувала святково-імпрезову програму. Поряд увертюр до опер Моцарта «Тит” і Буальдʼє»,  «Біла дама» виконувалися хорові твори Лаврівського і Вербицького.

    Цю саму пісню почув митрополит Спиридон Литвинович, яку співали всі зібрані присутні в його резиденції при катедрі св. Юра під час новорічного свята у Львові 1867 року. Перший шевченківський концерт тут прозвучав у 1868 році. Він був важливою культурною подією, на якому виконано ряд хорових творів Вербицького, Вахнянина і Матюка. У програмі цього концерту також заспівали як гімн “Ще не вмерла Україна”. Вперше вона була надрукована з нотами у львівському збірнику “Кобзар” у 1885 році.

    У 1852 році М. Вербицький став священиком невеликого села Млини, Яворівського району, біля Перемишля, де жив до самої смерті. У 1969 році далася взнаки невідома хвороба. З’ясувалось , то був рак. Операція, зроблена у Львові, не допомогла. Помирав важко у Млинах. Вочевидь, карався від усвідомлення незавершеності земних справ. Просив іноді зошит, щоб записати кілька рядків із нотами, і знову поринав у марення. Його душа упокоїлась 7 грудня 1870 року. Попрощатись з ним прийшли майже всі парафіяни, священики з сусідніх сіл. Згодом жителі Млинів обсадили могилу вишнями та черешнями, які на весні зустрічали гостей буйноцвіттям та солов’їними ораторіями.

    У 1934 році на могилі композитора було встановлено камінь із надписом: «Піонерові української пісні». Довгий час його могила стояла убога і запущена, і тільки в 1936 році на кошти сільської громади та членів студентського хорового товариства «Бандурист» був поставлений невеликий пам’ятник.

     12 квітня 2005 року  Віктор Ющенко відкрив каплицю-пантеон присвячену Михайлу Вербицькому – видатному українському композитору-світочу, автору нашого гімну.

Творчий шлях творця українського гімну

    М. Вербицький плодотворно працював у різних галузях музичного мистецтва і створив низку талановитих хорових, оркестрових і музично-драматичних композицій. Його творчість мала особливо велике значення для демократичної культури західноукраїнських земель, що розвивалася в особливих і складних умовах.

   Високий художній рівень творів Вербицького, майстерність композиторського письма дають право називати його першим західноукраїнським композитором-професіоналом, незважаючи на те, що він не закінчував спеціальних музичних шкіл і сучасники вважали його митцем-аматором.

   М. Вербицький із запалом віддався мистецькій діяльності, він усією душею поринув у театральні справи, одночасно виступаючи і як актор-співак, і як композитор. Він написав музику до кількох п'єс, що входили в репертуар перемишльського театру. Серед них такі, як «Верховинці», «Козак і охотник», «Проциха», «Жовнір-чарівник», «Гриць Мазниця», «Школяр на мандрівці», «Запропащений котик» та ін. Приступаючи до роботи на новій для нього ниві, М. Вербицький не був уже новаком у композиторській справі. Писати музику (церковні пісні й невеликі світські хори) він почав набагато раніше, ще перебуваючи в семінарії.

   Більшість музичних оригіналів Михайла Вербицького до театральних п'єс не збереглося і часто лише із заміток тогочасної преси можна довідатися про той чи інший його твір. І все ж навіть ці скупі відомості дають можливість зробити певні висновки про характер і спрямування творчості композитора цього періоду.

   Активна участь М. Вербицького в організації перших театральних видовищ свідчить не лише про його громадську і творчу активність, а й про чітко помітні демократичні симпатії. Народний театр, народжений хвилею революційного піднесення 1848 року, був яскравим виявом національного відродження на Західній Україні.

   Можливо, нестійкість театральних справ, матеріальні труднощі примусили його втретє вступити до семінарії та у 1850 р. прийняти сан священика.

   Хорові композиції Вербицького — це своєрідні мініатюри для чоловічого хору без супроводу, написані у формі двох або три частинної пісні. Фактура їх витримана в чисто гомофонно-акордовому стилі, автор рідко коли відступав від компактного чотириголосся. Гармонічна мова нескладна. Композитор користувався переважно основними функціями ладу, не дбаючи про особливу колоритність чи барвистість звучання. Творча індивідуальність Вербицького найяскравіше виявилась у мелодиці й ритміці композицій. І саме про ці два компоненти музичної виразності доводиться говорити в першу чергу, розглядаючи його хорові твори.

   За змістом хори Вербицького — це або патріотичні пісні, або невеликі пейзажні чи ліричні зарисовки. Зразком першого виду може бути хор «На погибель». Він написаний у формі застольної молодецької пісні, в якій веселі, дещо легковажні слова про вино і дівочу красу переплітаються з глибокими за своїм змістом, запальними закликами до єднання українського народу, до боротьби з його ворогами.

   Пишучи свої оркестрові твори, Михайло Вербицький міг розраховувати лише на виконання їх у театрі, тому що самостійних симфонічних концертів, у програму яких могли б увійти твори місцевого композитора, в той час не було.

   Структурними особливостями твори Вербицького нагадують західноєвропейські ранньокласичні увертюри. Усі вони здебільшого побудовані за одним принципом: починається «симфонія» повільним, наспівним вступом, що складається з одного або двох епізодів задумливого, ліричного або урочистого характеру. Центральна частина побудована на кількох темах (найчастіше трьох) і своєю структурою наближається до форми сонатного алегро без розробки.

   У «симфоніях» Вербицького тематичної розробки майже немає, весь розвиток музичних думок іде за рахунок повторення і зіставлення цільних мелодій. Голосоведіння витримане у строго гомофонно-акордовому плані. За своїм стилем вони наближаються до ранньокласичної школи майстрів музичного мистецтва. В архітектоніці, техніці інструментального письма помітний сильний вплив оркестрових епізодів італійської та французької оперної музики того часу, частково творчості Моцарта.

   Форма увертюр Вербицького нескладна. Незважаючи на це, композитор зумів влити в них стільки душевної теплоти, почуття, виявити таку творчу винахідливість, що його «симфонії» можна сміливо зарахувати до кращих здобутків українського дожовтневого мистецтва. Їх музика захоплює своєю виразністю і мелодійністю. Логіка й прозорість тем, стислість конструкції свідчать про розвинене архітектонічне чуття композитора. Але найяскравішою і найпривабливішою рисою увертюр є їх яскраво виражений національний колорит. Народнопісенні елементи тут настільки значні, що Денис Січинський, пізніше редактор-видавець однієї із «симфоній» Вербицького, вважав можливим називати ці твори рапсодіями на народні теми.

   Михайло Вербицький був неабияким знавцем фольклору. В його увертюрах дивує і захоплює багатство коломийкових мелодій, які кожного разу з'являються у новому вигляді, у нових варіантах, не втрачаючи разом з тим своїх специфічних рис, оригінальності й привабливості.

   Увертюри Вербицького були першими і єдиними впродовж усього XIX ст. спробами створити в Західній Україні національну симфонічну музику на професіональній основі.

   За життя композитора оркестрові твори не принесли йому такої слави, як хори і сценічна музика. Можливо, це пояснюється тим, що в той час бракувало відповідної виконавської бази. Проте саме увертюри — чи не найцінніша частина спадщини Вербицького. Завдяки своїм яскравим музичним образам і професіональній майстерності музичного письма вони могли б і зараз бути окрасою програм наших концертних колективів, давати глядачам високу естетичну насолоду.

   Творчість для оркестру — надзвичайно приваблива й художньо цінна сторінка композиторської діяльності Вербицького. Його "симфонії" — ці невеликі, просвітлені музичні нариси, де тепла лірика безпосередньо поєднується з життєрадісними танцювальними мотивами — захоплюють своїм глибоким реалістичним змістом. У всіх цих творах відчувається палка закоханість композитора в земне, реальне буття. Драматизм боротьби, загострена конфліктність не властиві інструменталізму Вербицького. Сфера його виразності інша. Радість праці й відпочинку, душевна краса людини і чарівність природи, що її оточує, — провідні образи дають творам Вербицького особливо свіжого, колоритного звучання.

    На його творчих традиціях виховувалося ціле покоління західноукраїнських музикантів, які з великою пошаною і любов'ю ставились до корифея рідного музичного мистецтва.

   Ім'я Михайла Вербицького, видатного композитора і відданого борця за народність музичного мистецтва, дороге українським людям, які високо цінують кращі культурні здобутки минулого.

Історія написання гімну «Ще не вмерла України…»

У двадцятих роках М.Вербицькому на його могилі поставлено пам’ятник, який у своїй верхній частині по боках нагадував два нерозквітлі бутони, які символізували, видно, що не до кінця розквітнув талант композитора. На цементній оправі пам’ятника вибито прізвище і роки життя Михайла Вербицького. Згодом дописали: “Автору гімну України”.

Усілякі лихоліття, що знищили стільки пам’яток нашої культури, не торкнулися автографа автора музики. Рукописний текст цього твору (слова і музика) зберігається у рукописному відділі Наукової бібліотеки імені В.Стефаника АН України. Рукою композитора В.Матюка на першій сторінці написано: “Манускрипт Михайла Вербицького. На пам’ятку і до переховання в бібліотеці передаю хвальному товариству “Станіславівський Боян”. Зіставлення тексту, опублікованого у львівському журналі “Мета”1863, № 4, з рукописом М.Вербицького, засвідчує, що вони тотожні.

Цікаво зазначити: первісну музику М.Вербицький написав для солоспіву в супроводі гітари, а вже згодом розробив її для хору. Мелодія пісні, зафіксована в рукопису, загалом збігається з пізнішим хоровим аранжуванням.

    Як бачимо, спочатку “Ще не вмерла Україна” існувала як вірш, що виник на Наддніпрянській Україні, а піснею-гімном став у Галичині, де вже були певні традиції створення й побутування патріотичних пісень. Вперше був надрукований у1863році. Захоплений віршем Павла Чубинського знаний композитор свого часу отець Михайло (Вербицький) пише до нього музику. Вперше він був надрукований з нотами у львівському збірнику “Кобзар” у 1885 року, тобто, 15 років після смерті Вербицького. Завдяки легко сприятливій мелодії та патріотичним словам, ця пісня самотужки швидко поширилася серед усього галицького населення. Вірш “Ще не вмерла Україна” був вперше друкований (з огляду на царську цензуру в підросійській частині України) аж у 1906 році. Офіційно пісня була прийнята за національний гімн 1917 року за часів Української Держави. Хоч мелодію “Ще не вмерла Україна” пробували аранжувати на свій лад різні українські композитори, все таке, вона до сьогодні виконується в порівнянні з оригіналом Вербицького з невеличкими змінами. У середу, 15 січня 1992 року, Президія Верховної Ради України, затвердила слова й музику цього твору, як державний гімн.

     На тлі галицьких пісень-гімнів “Ще не вмерла Україна“ вирізняється широтою осмислення історичної долі народу, проникливістю погляду на перспективи його духовного відродження. Утверджувана піснею віра у національне визволення й культурне піднесення народу обабіч кордонів, заклик стати в бій кривавий від “Сяну до Дону”, висловлене в гімні сподівання, що пісня волі “За Карпати відіб’ється, загомонить степами, України слава стане поміж народами” передвіщали прийдешні світлі часи воскресіння народу.

Саме як національний гімн “Ще не вмерла Україна“ визнавався І.Франком, Лесею Українкою, трудовими українськими громадами в різних куточках світу. Особливо широко вживали цей гімн через те, що його авторами були наддніпрянець і галичанин – це підкреслювало соборність українських земель. Як державний, його законодавчо закріплено ухвалою сейму Карпатської України (1939).

Спрямована в майбутнє, головна пісня українського народу утверджує його волю віддати все за “нашу свободу”. Саме цією спрямованістю в майбутнє, саме завдяки своєму визвольному пафосові пісня пустила, глибоке коріння у національну свідомість українців обох частин України, особливо в період створення Української Народної Республіки, коли вона виконувала функції загальнонаціонального гімну.

Пісня-гімн вийшла за рамки української поезії. На початку ХХ століття її переклали на кілька іноземних мов, зокрема на німецьку. Відомі два видання, де “Ще не вмерла Україна“ подано в перекладах двох поетів – українця Остапа Грицая (“Пісні України”, Київ, 1918) та німкені Анни Шарлотти Вуцької (Лейпціг, 1919). Перше видання містить тексти і ноти пісень, друге – лише переклади. Першому судилося разом з Державною хоровою капелою О.Кошиця об’їхати багато країн…

Всі найбільші свята українського народу, як День Соборності України чи день народження Тараса Шевченка, закінчуються урочистим виконанням цього Гімну.

3 17 вересня 1991 року Українське радіо розпочинає свої передачі виконанням пісні-гімну “Ще не вмерла Україна“, а 5 грудня того ж року вона вперше офіційно зазвучала урочисто на засіданні Верховної Ради України, присвяченому підсумкам Всеукраїнського референдуму та виборам Президента нашої держави у виконанні уславленого хору ім. Г.Верьовки під керівництвом А.Авдієвського. Так Гімн, створений двома синами розділеної імперіями України, повернувся до пісенної скарбниці народу.

Висновок

    Лише п’ятдесят п’ятирічним, 7 грудня 1870 року, помер о. Михайло Вербицький. Скільки ця людина, яка перша стала орати занедбану ниву музики, якщо б жила довше, змогла б створити  для нас більше віртуозних  муз Мельпомени - покровительки пісні! Людина і муж цей високого  таланту, Композитор з великої букви, без високої науки, з священичим  патріотизмом, з повною себе посвятою і відданістю музиці, надав  поетичним творам деяких галицьких поетів і письменників красу невмирущої пісні.

    Твори Вербицького довгий час становили основу репертуару західноукраїнських виконавських колективів. Будь-який концерт чи святковий вечір не обходився  без його музики. На його творчих традиціях виховувалось ціле покоління західноукраїнських музикантів. Серед  учнів в останні роки його життя були Віктор Матюк, Порфирій Бажанський, Орест Сінкевич та інші, і він охоче ділився з ними своїми знаннями і досвідом. Більшість його творів – це справжні перлини української музики, які заслуговують на те, щоб посісти гідне місце у програмах сучасних концертів.

    Та ледве після його смерті, народ Галичини та й поза неї, довідався про кінець життя отця духовного та про талановитого піонера української музики. “Слово” - громадсько-політичний та літературний друкований орган москвофілів, що виходило тоді у Львові, помістило невеликий некролог, в якому написано, що 9.ХІІ.1870 р., при спільному сослуженні панахиди, численне духовенство Яворівського та близьких деканатів, брало участь у похороні в селі Млинах його пароха о. Михайла Вербицького – забутого, але високо Богом обдарованого Композитора церковного і світського співу, добре відомого також ревнителя грецького обряду. Супроводжено його тлінні останки отцем Йосипом Крушинським, який виголосив красномовну проповідь над могилою покійного. Інші друковані періодичні видання газетного чи журнального видів не спромоглися помістити будь-яку згадку про смерть заслуженого співака та духовного і хорового композитора.

    Ім’я Михайла Вербицького, видатного композитора і відданого борця за народність музичного мистецтва дороге українським людям, які високо цінують кращі культурні здобутки минулого. 

Список використаної літератури

1. Антонович Д. “Українська культура” К.,1993, с.433.

2. Вербицький А. “Творець державного гімну” – Галицька брама, №9,1995р.

с.15

3. Волосевич О. Даниленко О. “Таємниці міста Лева”, Львів,2004р. с.317.

4. Гениш С. “150 великих українців” І.Франкевич, 2001, с.28.

5. Громов С. “Імена видатних людей у вулицях Львова”, Львів,2001р.

с.23–24.

6. Крип’якевич І. “Історичні проходи по Львову” Львів. 1991, с.90

7. Надрага О. “Серед львівських парків” Львів,2004, с.250.

8. Саркіз Я. “Історичне краєзнавство”, Львів,1995, с.35.

9. Енциклопедія українознавства к.1994 т.1 с.381.

11. Універсальний словник–енциклопедія к.,1999,с.229

Анотація

    Цього року весь український народ відзначає 200-річчя з дня народження Михайла Вербицького – автора національного гімну. Він був і є однією з найсвітліших і найпривабливіших постатей в історії української музики. І можливо тому його музичний твір став національним гімном України. Його життя і творчість позначені дивовижним сплетінням контрастів. Ізольоване від мистецького світу, скромне, навіть вбоге існування сільського священика несподівано поєдналися з високою результативністю творчого процесу з відчуттям приналежності до українського народу, прагненням самовідданою працею на ниві рідної культури утверджувати її самобутність і велич.

    У своїй роботі я написала про важкий життєвий шлях Михайла Вербицького. А поряд з тим у його музиці є якась сонячність і світлість, оптимізм і радість світосприйняття. Досліджуючи творчість галицького митця ми дізнались, що його твори тривалий час становили основу репертуару західноукраїнських виконавських колективів. На його творчих традиціях виховувалося ціле покоління музикантів. Його твори стали справжніми перлинами української музики. . Творчість М. Вербицького – важлива сторінка в історії розвитку вітчизняного музичного мистецтва.

Робота учасника Пошуково-дослідницької експедиції учнівської молоді « Операція «Вісла». 65 років по тому».

Відділ освіти виконавчого комітету Самбірської міської ради

Робота учасника

Пошуково-дослідницької експедиції учнівської молоді

« Операція «Вісла». 65 років  по тому».

ВТРАЧЕНА  БАТЬКІВЩИНА

                                             

        ПІДГОТУВАЛА:

Іванишко  Ольга  Іванівна

Учениця  9  класу

Середньої  загальноосвітньої  школи  № 4

М.  Самбора

       КЕРІВНИК:

Іванишко  Ірина  Михайлівна

Вчитель  історії

+ 380974375270

Самбір 2013

            

                               ЗМІСТ

  

         Вступ.

1.      З далекого минулого села Перегримків.

2.      Пам’ятки культури села Перегримків.

3.      Долі людські.

4.      Біль душі.

          Висновок.

         Список використаної літератури.

         Додатки.

                                                

ВСТУП

                                          ЗЕМЛЕ МОЯ!

                                  Земле спалахнута вогнем.

                                  Полита кров’ю і мечем.

                                  Був ізгнан з краю нарід наш.

                                  Де ми молились «Отче наш».

                                   Ти мій народе, моя печаль

                                   Сердень б’ється , дуже жаль.

                                   Села сумують і ялиці

                                  Сумують церкви і каплиці

                                  Сумує рідне там село,

                                   Травою бур’яном заросло.

                                                       В. Зарічанський.

     

      Трагедія 65-ти літньої давності. Примусовий виїзд з рідних сторін.

      Але в глибині людських душ не проходить біль за втраченими людьми, землею, лісами, хатами і селами, українськими святинями – могилами, церквами, школами, народними домами, читальнями.

      Ніхто ніколи не зітре пам’ять про цю трагедію, яка спіткала нашу українську націю на землях Лемківщини, Холмщини, Підляшшя. Тепер – це Польща.

      Сьогодні в незалежній Україні ми торкнемося цих болючих ран. Бо ніхто їх не загоїть і ніхто ніколи не збере разом навіть ще живих – старше і новонароджене покоління в зруйнованих селах.

      Друга світова війна була трагічною сторінкою історії Європи. Під час воєнних дій в концтаборах, екзекуціях, виселеннях та пацифікаціях загинуло близько 55 мільйонів людей. Державні кордони набули нових кшталтів. Війна спричинила чимало міжнаціональних конфліктів. На жаль, не обминули вони два сусідні народи – польський та український .

      Переселення українців в Радянську Україну не розв’язало українського питання в Польщі. У південно-східних воєводствах залишилося близько 200 тис. українців. Не можна не погодитись з фактом, що частина цього населення підтримувала діяльність загонів УПА. Однак слід пам’ятати, що тоді УПА не загрожувала польській державі та владі. Проте влада мала на меті як ліквідувати українське підпілля так і остаточно розв’язати українське питання через цілковиту полонізацію українців на новому місці поселення. Завдяки саме владі українці стали найзапеклішими ворогами поляків та польської держави. Після періоду повної ізоляції польського та українського населення розпочався процес співробітництва та взаємного ознайомлення.

      Тепер коли розсекречено архівні матеріали, відкрилися можливості для ґрунтовного вивчення та аналізу проблеми депортації і репатріації населення України і Польщі, виявлення справжніх причин і наслідків цих трагічних подій.

       Тож давайте заглибимося на мить у цю трагічну сторінку нашої історії, щоб більше не допустити у майбутньому таких помилок.

    І.      З  ДАЛЕКОГО  МИНУЛОГО СЕЛА  ПЕРЕГРИМКА.

      Минуло багато років відтоді як жителі села Перегримки, що в Яслівському повіті на Лемківщині залишили рідну землю.

      Згідно з договором між урядом Польщі та урядом УРСР від 9 вересня 1944 р. мешканці села були евакуйовані в Україну. Всі роки вони не раз поверталися думками у рідне село, їх душа боліла за втраченим.

      Село Перегримка знаходиться в передгір’ї Західних Карпат, повіт Ясло, воєводство Краківське (тепер – Підкарпатське).

      Село розташоване зі сходу на захід. Вздовж дороги були розташовані по обидва боки хати. У центрі села знаходилась початкова школа, поряд з нею будинок читальні ім. М. Качковського. Також у центрі села стоїть пам’ятник жертвам Талергофу, побудований у 1936 році. У селі був поставлений хрест, виконавець – відомий майстер Василь Грицон з села Бортне. За один кілометр від центру села стояла на горбочку біля річки церква. Недалеко від церкви знаходився цвинтар, праворуч була плебанія.

      У 1936 р. у селі було 200 дворів, проживало близько 1200 осіб. Село мало два присілки – Клопітниця і Гута. Через Клопітницю протікала річка Вислока, притока  Вісли. Лікарня знаходилась  в м. Ясло, суд, пошта, телефон – у Жмигороді.

      Зі сходу до села прилягали густі букові і хвойні ліси. Під лісом, в урочищі Боручани, було джерело сірчаної мінеральної води.

      Як стверджують історичні джерела, в VІІ ст. на схилах Карпат проживало слов’янське плем’я білих хорватів, які були попередниками теперішніх українців – гуцулів, лемків, бойків. У 1241 р. монголо татарська орда  напала на західні землі Київської держави. Втікачі з Київської Русі знаходили сховок у Карпатських горах. Є припущення , що першими поселенцями села Перегримка були саме ці втікачі. Про це збереглися перекази, які передавалися з покоління в покоління. У цей період і виникла назва села, що походила від слова перегриміло.

      У 1345 р. польський король Казимир ІІІ приєднав до Польщі Саноцьку землю. Із цього часу почалась недоля лемків, як і українців інших регіонів: Надсяння, Холмщини та Підляшшя.

       Перша згадка про село відноситься до 1450 року. У 1887 р. у Львові на археологічній виставці була педставлена колекція ікон з села Перегримка. З ХV століття село перейшло до старовинного роду Мнішеків, які мали тут оборонний замок. Дочка Юрія Мнішека – Марина, видана за московського лжецаря Дмитрія Самозванця. Після невдалого виступу в ролі цариці привезла вона з Кремля два фелони і подарувала їх для церкви в Перегримці. Ті фелони були на виставці у Львові і Кракові. Ще в роки війни вони зберігалися у священника на Плебанії.

      Жорстокий соціальний і національний гніт приводив до повстань, які відбувалися під проводом Богдана Хмельницького, Костки Напєрського, Андрія Савки.

      Протягом ХVII-XVIII ст. на Лемківщині велися бойові дії між різними державами. Через село проходили шведські війська. У селі було кілька родин на прізвище Швед. У 1769-1771 рр. Лемківщина опинилася в зоні військових дій польських конфедератів. Пам'ять про героїчну боротьбу опришків живе на Лемківщині до сьогоднішніх днів.

       У кінці 1773 р. Галичина перейшла під владу Австрії. Вищі верстви народу були ополячені. Селянство трималось греко-католицького обряду.

      Революційні події 1848 р. оживили діяльність польських революціонерів і австрійський уряд змушений був скасувати панщину. При проведенні реформи не були впорядковані володіння на ліси і випаси. Селяни терпіли від безземелля, тай земля була тут неврожайна, кам’яниста. Селяни змушені були шукати різні способи, щоб прогодувати родину. Часто йшли пішки лісом до Чехії, Угорщини. Їздили на сезонні роботи до Німеччини та Югославії. А коли стало відомо про Америку, про те , що там можна заробити гроші – то потягнулися в цю далеку країну. Не було такої хати, з якої двоє-троє людей не виїхало б в Америку чи Канаду, Аргентину чи Францію…

      Важким ударом для жителів села стала Перша світова війна, яка принесла їм багато страждань і горя. Поразка Австро-Угорщини у війні прискорила її розпад і з 1920 р. землі Лемківщини знову опинилися під владою Польщі, яка ліквідовувала українські школи, культурні заклади, ігнорувались права українців. Приклад цьому була пацифікація 1930 р.

      Друга світова війна для перегримківців почалася  у вересні 1939 р. В селі оселилися німецькі солдати, а селяни змушені були тулитися на горищах, коморах, стайнях. На людей були накладені великі податки, чоловіків забирали на різні роботи. Майже 80 молодих хлопців та дівчат відправили на каторжні роботи до Німеччини.

      У 1942 році в Перегримці було організовано перший комітет ППР  в Підкарпатському окрузі. Створені тут партизанські загони  вдавались до різних акцій протесту проти німецьких загарбників. За період війни загинуло багато мирного населення. Та після шестирічного німецького гніту село було визволено Червоною армією. Усі дуже раділи , проте ця радість була недовгою.

      Весною 1945, одразу після Великодня, радянська влада оголосила про виселення. Хто не хотів залишати рідну домівку погрожували Сибіром. Вже в середині травня все село виїхало. Стогін, плач!  Всі жителі села мріяли про скоре повернення в свої домівки. Проте…

      Багато з них повернулись у рідні Перегримки через 30, а то і 40 років. Повертались. Лише на кілька днів, лише на екскурсію… 

        ІІ.    ПАМ’ЯТКИ  КУЛЬТУРИ  СЕЛА  ПЕРЕГРИМКІВ.

      Значну роль у розвитку освіти відігравала церква. У селі парафія була заснована ще в ХІV ст. В 1872 р. була побудована нова церква. Про це було знайдено інформацію у вівтарі над царськими воротами в церкві села.

Стару церковцю розібрали, і все майно перенесли до нової. Зробили новий іконостас, який досі стоїть. Старий винесли на горище. Мабуть, звідси частина ікон потрапила на виставку до Львова. У вівтарі на жертовнику стоїть ікона Божої Матері в широкій різьбленій рамі, де в правому куті написано: « року Божого 1649». Коли її винесли, щоб сфотографувати, то побачили, що ікона поміщена в гарній різьбленій рамці барокового стилю. Від зовнішньої сторони вона захищена старою іконою. Докладніше дослідження доводить, що це є старі царські ворота, згори обрізані.

      У церкві була ікона Божої Матері 1605 року. Та зараз невідоме її місце знаходження. Мабуть, вона знаходиться в Ланцуті, куди було перевезено частину майна церкви після переселення. У притворі церкви стоїть ще кропивниця з надписом «Уніон Глодко 1603», а також дерев’яні стоячі хрести, датовані ХVI – XVII ст. У захресті є ікона Спасителя, ікона Апостола зі старого іконостасу, датовані  XVII ст. Є майстерно виконані підсвічники 1868 р., напрестольний срібний хрест . Багато ікон зі старої церкви є в Ставропігійському інституті у Львові.

      У церкві є старі богослужбові книги, видані в друкарні Львівської ставропігії. Це Євангеліє, Апостол, Мілей, Откоїх: усі з XVII ст.

      При  церкві була приходська школа, де вчили дітей читати святе письмо і літургійні книги. Учителем в школі був спочатку священик, а потім дяко- учитель.

      Перша світова війна принесла жителям багато страждань і горя. На землях Лемківщини велися активні воєнні дії між айстро-угорськими і російськими  військами . Перегримки переходили то до Росії, то знову до Австро-Угорщини. Більшість селян були москвофілами і прихильно ставились до Росії. Коли австрійці повернулись в село, запідозрених у симпатіях до Росії переслідували, арештовували та вивозили до Телергофського концентраційного табору за зраду. Інтерновані пережили фізичні і моральні страждання, сувору дисципліну, голод і холод, епідемічні хвороби, переважно черевний тиф. У центрі села у 1936 році був поставлений пам’ятник жертвам Талергофу. На ньому надпис «Жертвам Талергофу. 1914. Перегримка»

      Освячував пам’ятник єпископ, якого вітав житель села П. Красносельський. Виступав сільський хор.

      В ХІХ ст.  у селі була приходська школа, де учителем був церковний дяк. В кінці ХІХ ст.. за народні кошти була побудована державна школа. На будинку була вивіска «Школа Народна». Училися в школі сім років.

      Центром культури села була читальня ім. М. Качковського, побудована в 1927-1930 рр. Будували за народні кошти під керівництвом майстра з Росії. Будинок був двоповерховий. На першому поверсі знаходився магазин і велика саля, читальня. На другому поверсі був буфет.

      Всі весілля, танці, забави в більшості робили в клубі. При клубі був народний хор. Співали українські, польські і російські пісні. Збереглися фотографії кінця 30-х років. А ще в селі при клубі був створений драмгурток, який ставив українські п’єси.        

           ІІІ.      ДОЛІ  ЛЮДСЬКІ.

      В середині травня  1945 р. майже всі жителі села виїхали на станцію Ясло. Тут, на станції, почали  вантажити у товарні вагони, поділивши село на чотири ешалони. Окремо вантажили худобу. Люди два тижні чекали на вагони. Багато селян поверталися в село. Воно було сумне, притихло, здавалося, що плачуть і сонце, і дерева, і трава, все навколо. Плакали всі. Прощавай, рідна земле! Плакала рідна матінка Лемківщина за своїми дітьми!

      Але не всі жителі села виїхали. Не дивлячись на агітацію, а часом і погрози, в селі залишилось сім родин: М. Серняк, Смолей, В. Телеп, Пийко, Т. Серняк. Наприкінці 1945р. кілька людей повернулося, та подивившись на все знищене повернулись назад. Родина Павляків кілька разів з великими труднощами переходили кордон. Їх арештовували, знову виселяли, а вони знову поверталися. Через кілька років їм дали спокій.

      Декілька людей залишилось у селі з тих, хто повернувся з Німеччини. А деякі були виселені на західні землі Польщі, як от М. Серняк, та у 1949 р. вони повернулися назад у село.

      Всіх, хто був відправлений в Україну, роз приділили по селах Авдіївського району Сталінської області. В одному селі поселяли лише по кілька родин. Місцеві жителі ставились до переселенців насторожено. Не всіх лемків однаково прийняли в Україні. Одних з розумінням, допомагали, як могли. Більшість опинилися у східних областях, де клімат зовсім інший. Хворіли малярією, не могли звикнути до нових умов господарювання, дуже сумували за рідною землею. Багато родин ринули на захід з надією повернутись на рідну Лемківщину. Так і залишились поблизу кордону, роз’їхавшись  по всій Західній Україні: в селах Сапіжанка, Глиняни, місті Пустомити Львівської області, в містах Самборі. Бориславі, Калуші, Коломиї, Обертині, а також в селах П’ядики, Лісна Слобідка, Раківчик, Шепарівці Коломийського району. Ті, що жили в селах працювали в колгоспах, ті, що в містах – влаштовувались на різні роботи. Багато їхніх дітей позакінчували вищі навчальні заклади:

      Комара А. А. – Львівський лісотехнічний інститут;

      Данило О. П. – Чернівецький університет (хімічний факультет);

      Оленич О. А. – Чернівецький університет (історичний факультет);

      Юрковський І. М. – Харківський університет – кандидат технічних наук при Московському науково-дослідницькому інституті.

      Юрковський П. М. – Донецький політехнічний інститут;

      Оленич П. С. -  Мелітопольський інститут механізації та електрифікації сільського господарства;

      Серняк А. С. – Івано-Франківський інститут нафти і газу;

      Серняк В. С. – Львівський лісотехнічний інститут;

      Серняк П. С. – Львівський медичний інститут.

      Доктором, професором медицини став Петро Степанович Серняк. Хлопчина з лемківського села зумів добитися вершин у науці. Чудовий хірург, вмілий організатор, він все своє життя присвятив лікуванню урологічних хворих. Петро Степанович не тільки чудовий лікар, але визначний вчений. Йому належить близько 500 праць, які друкувались в зарубіжних журналах. Він брав участь у багатьох з’їздах, конгресах, симпозіумах у багатьох країнах світу, де часто виступав з науковими доповідями. Він – член Міжнародної і Європейської асоціацій урологів, член асоціації урологів України. Він лауреат Державної премії України, заслужений працівник освіти України.

      По різному склалася доля  жителів Перегримків. Є серед них вчителі, лікарі, інженери, артисти. Багато із них нагороджені орденами і медалями.  М. Роздільська стала Героєм праці. М. Серняк – заслужена артистка України.

О. Краток працювала директором Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини і в 2002 р. їй було присвоєно звання заслуженого працівника культури України. Переселившись в Україну селяни не втратили любові до рідного краю, до своїх звичаїв та традицій.

            IV .  БІЛЬ   ДУШІ.

      Воєнні лихоліття, переселення, депортації, поневіряння, боротьба Української Повстанської Армії. Душа, серце наповнюються ненавистю до окупантів, прагненням Свободи і Добра для рідного народу.

      З 1945 – 1947 рр. українці зазнали депортації. Їх було виселено з рідних місць у далекі незвідані краї. Переселенці зазнавали поневірянь, грабунків, брутального фізичного нищення і свавілля з боку панівних режимів.

      Це був результат злочинної політики Сталіна щодо українського народу. Адже від живого тіла України відрізано значну частину західних етнічних земель: Лемківщину, Надсяння, Підляшшя, Холмщину і передано Польщі без згоди їхнього корінного населення. Внаслідок цього ці райони майже опустіли. В результаті  операції «Вісла» 150 тис. українського люду, пройшовши через концтабір в Явожно , військовою силою були депортовані з прадідівських земель на терени колишніх німецьких земель. Але сьогодні ніхто не обчислив жертв розстріляних, замучених, спалених живцем під час військових операцій і пацифікацій в українських селах Польщі, які підлягали добровільному переселенню. Це був страшний злочин проти людства, проти української нації. А світ – мовчав!

      Про що мріє і тужить срібнолентий Сян, про що він може розказати нам. А він може розказати про трагедію сіл Вільшани, Коритники, Павлокоми, Скопова, Березки, Малкович, Волі Морохівської, міста Бірчи, сіл Сливниці, Вільшани, Красичі, Коритники, Тернівці, Вапівці, Мальнові, Бахов, Іскань…Де шукати нарід цих сіл? Де вони розкидані сьогодні? В Україні, Польщі, Німеччині, Англії, Росії, США. Багато їх у Городоцькому, Самбірському, Мостиському районах, у Рівенській, Волинській, Тернопільській областях, Закарпатті.

      Хочеться , щоб прийдешнім поколінням не довелося таке пережити, переживати нові трагедії, щоб минуле наших дідів і прадідів сприяло жити в злагоді і добрі, несло примирення і християнське прощення один одному тих прикрих вчинків. Ми повинні про це пам’ятати, але пам’ятати не задля помсти, а взаєморозуміння і миру, в ім’я цивілізованого майбутнього.    

                                            ВИСНОВОК

      Операція «Вісла» відбувалася в трьох етапах. Перший – тривав до кінця травня та обіймав депортацію українців в повітах Сянок, Леско та Бжозув а також Любачів. Другий етап відбувся у червні . Тоді дві дивізії польського війська направлено до виселення українців у частині любачівського повіту , а також до повітів Ярослав та Томашів Любельський. Третій етап припав на липень та мав на меті ліквідацію залишків УПА. Виселення охопило 140575 тис. українців, які проживали на території 22 повітів південно-східної Польщі. Вони були поселені у 71 повіт 9-ти воєводств. Операція «Вісла» тривала три місяці – від 28 квітня до 28 липня, коли на польсько-чехословацькому кордоні було відзначено заслужених у виселенні та боротьбі з загонами УПА.

      У доповіді «Довкола операції «Вісла» Тадеуш Ольшанський написав: «Підсумок операції «Вісла» був страшний. 150 тис. вигнанців і зруйновані суспільні зв’язки української громадськості  у Польщі. Відбудовані наново не повернулися в давнє русло, не осягнули також рівня до якого довела б еволюція минулих кількох років. Українці у Польщі стали розпорошеною діаспорою, позбавленою опори у тому, що для кожного народу найдорожче – в малій батьківщині, батьківській землі». Натомість Малгожата Кміта у рефераті «Вплив операції «Вісла» на життя українців в Польській Народній Республіці» так пише про наслідки операції: « Наслідки цієї операції виявилися негативні, а навіть деструкційні у культурному, етнічному, суспільному, демографічному, психологічному та конфесійному відношенні. Передусім більшість депортованих втратила на завжди землі своїх предків, зв’язки з родиною, власне середовище. Втратили одну найважливішу складову національної тотожності, якою були могили предків».

      Ми пам’ятаємо , ми будемо пам’ятати , ми передамо цю пам'ять з покоління в покоління про винищений український нарід, про сплюндровану землю, про спалені села, церкви, школи, читальні, про знищені, зрівняні з землею могили наших предків. 

            

                СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

      1. Дрозд Р. Акція «Вісла» - метод вирішення української проблеми у Польщі// Депортації українців та поляків: кінець 1939 – початок 50-х років/ Упорядник Сливка Ю.. – Львів : Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича,

1998. – С. 19-23.

      2. Кривуцький І. Закерзоння моє спалене // Літопис Червоної Калини. – Львів, 1993 . - № 10 – 11. – С. 42 - 45.

      3. Картюк О. А., Серняк П. С. Рідне село Перегримка. – Донецьк: Наука і освіта, 2008. – 144с.

      4. Шпак М. Стежниця // Історико – біографічно - публіцистичний нарис. – Самбір: « Соляріс», 1999. – 420с.

      5. Боцуль М. Біль душі // Історико – біографічний – публіцистичний нарис. – Львів, Афіша. – 2005. – 540 с.

      6. Кармазин-Каковський В. Мистецтво лемківської церкви. //Видання Українського католицького університету ім.. св. Климента Папи., Рим. – 1975. – 308 с.