Робота учасника Пошуково-дослідницької експедиції учнівської молоді « Операція «Вісла». 65 років по тому».

Відділ освіти виконавчого комітету Самбірської міської ради

Робота учасника

Пошуково-дослідницької експедиції учнівської молоді

« Операція «Вісла». 65 років  по тому».

ВТРАЧЕНА  БАТЬКІВЩИНА

                                             

        ПІДГОТУВАЛА:

Іванишко  Ольга  Іванівна

Учениця  9  класу

Середньої  загальноосвітньої  школи  № 4

М.  Самбора

       КЕРІВНИК:

Іванишко  Ірина  Михайлівна

Вчитель  історії

+ 380974375270

Самбір 2013

            

                               ЗМІСТ

  

         Вступ.

1.      З далекого минулого села Перегримків.

2.      Пам’ятки культури села Перегримків.

3.      Долі людські.

4.      Біль душі.

          Висновок.

         Список використаної літератури.

         Додатки.

                                                

ВСТУП

                                          ЗЕМЛЕ МОЯ!

                                  Земле спалахнута вогнем.

                                  Полита кров’ю і мечем.

                                  Був ізгнан з краю нарід наш.

                                  Де ми молились «Отче наш».

                                   Ти мій народе, моя печаль

                                   Сердень б’ється , дуже жаль.

                                   Села сумують і ялиці

                                  Сумують церкви і каплиці

                                  Сумує рідне там село,

                                   Травою бур’яном заросло.

                                                       В. Зарічанський.

     

      Трагедія 65-ти літньої давності. Примусовий виїзд з рідних сторін.

      Але в глибині людських душ не проходить біль за втраченими людьми, землею, лісами, хатами і селами, українськими святинями – могилами, церквами, школами, народними домами, читальнями.

      Ніхто ніколи не зітре пам’ять про цю трагедію, яка спіткала нашу українську націю на землях Лемківщини, Холмщини, Підляшшя. Тепер – це Польща.

      Сьогодні в незалежній Україні ми торкнемося цих болючих ран. Бо ніхто їх не загоїть і ніхто ніколи не збере разом навіть ще живих – старше і новонароджене покоління в зруйнованих селах.

      Друга світова війна була трагічною сторінкою історії Європи. Під час воєнних дій в концтаборах, екзекуціях, виселеннях та пацифікаціях загинуло близько 55 мільйонів людей. Державні кордони набули нових кшталтів. Війна спричинила чимало міжнаціональних конфліктів. На жаль, не обминули вони два сусідні народи – польський та український .

      Переселення українців в Радянську Україну не розв’язало українського питання в Польщі. У південно-східних воєводствах залишилося близько 200 тис. українців. Не можна не погодитись з фактом, що частина цього населення підтримувала діяльність загонів УПА. Однак слід пам’ятати, що тоді УПА не загрожувала польській державі та владі. Проте влада мала на меті як ліквідувати українське підпілля так і остаточно розв’язати українське питання через цілковиту полонізацію українців на новому місці поселення. Завдяки саме владі українці стали найзапеклішими ворогами поляків та польської держави. Після періоду повної ізоляції польського та українського населення розпочався процес співробітництва та взаємного ознайомлення.

      Тепер коли розсекречено архівні матеріали, відкрилися можливості для ґрунтовного вивчення та аналізу проблеми депортації і репатріації населення України і Польщі, виявлення справжніх причин і наслідків цих трагічних подій.

       Тож давайте заглибимося на мить у цю трагічну сторінку нашої історії, щоб більше не допустити у майбутньому таких помилок.

    І.      З  ДАЛЕКОГО  МИНУЛОГО СЕЛА  ПЕРЕГРИМКА.

      Минуло багато років відтоді як жителі села Перегримки, що в Яслівському повіті на Лемківщині залишили рідну землю.

      Згідно з договором між урядом Польщі та урядом УРСР від 9 вересня 1944 р. мешканці села були евакуйовані в Україну. Всі роки вони не раз поверталися думками у рідне село, їх душа боліла за втраченим.

      Село Перегримка знаходиться в передгір’ї Західних Карпат, повіт Ясло, воєводство Краківське (тепер – Підкарпатське).

      Село розташоване зі сходу на захід. Вздовж дороги були розташовані по обидва боки хати. У центрі села знаходилась початкова школа, поряд з нею будинок читальні ім. М. Качковського. Також у центрі села стоїть пам’ятник жертвам Талергофу, побудований у 1936 році. У селі був поставлений хрест, виконавець – відомий майстер Василь Грицон з села Бортне. За один кілометр від центру села стояла на горбочку біля річки церква. Недалеко від церкви знаходився цвинтар, праворуч була плебанія.

      У 1936 р. у селі було 200 дворів, проживало близько 1200 осіб. Село мало два присілки – Клопітниця і Гута. Через Клопітницю протікала річка Вислока, притока  Вісли. Лікарня знаходилась  в м. Ясло, суд, пошта, телефон – у Жмигороді.

      Зі сходу до села прилягали густі букові і хвойні ліси. Під лісом, в урочищі Боручани, було джерело сірчаної мінеральної води.

      Як стверджують історичні джерела, в VІІ ст. на схилах Карпат проживало слов’янське плем’я білих хорватів, які були попередниками теперішніх українців – гуцулів, лемків, бойків. У 1241 р. монголо татарська орда  напала на західні землі Київської держави. Втікачі з Київської Русі знаходили сховок у Карпатських горах. Є припущення , що першими поселенцями села Перегримка були саме ці втікачі. Про це збереглися перекази, які передавалися з покоління в покоління. У цей період і виникла назва села, що походила від слова перегриміло.

      У 1345 р. польський король Казимир ІІІ приєднав до Польщі Саноцьку землю. Із цього часу почалась недоля лемків, як і українців інших регіонів: Надсяння, Холмщини та Підляшшя.

       Перша згадка про село відноситься до 1450 року. У 1887 р. у Львові на археологічній виставці була педставлена колекція ікон з села Перегримка. З ХV століття село перейшло до старовинного роду Мнішеків, які мали тут оборонний замок. Дочка Юрія Мнішека – Марина, видана за московського лжецаря Дмитрія Самозванця. Після невдалого виступу в ролі цариці привезла вона з Кремля два фелони і подарувала їх для церкви в Перегримці. Ті фелони були на виставці у Львові і Кракові. Ще в роки війни вони зберігалися у священника на Плебанії.

      Жорстокий соціальний і національний гніт приводив до повстань, які відбувалися під проводом Богдана Хмельницького, Костки Напєрського, Андрія Савки.

      Протягом ХVII-XVIII ст. на Лемківщині велися бойові дії між різними державами. Через село проходили шведські війська. У селі було кілька родин на прізвище Швед. У 1769-1771 рр. Лемківщина опинилася в зоні військових дій польських конфедератів. Пам'ять про героїчну боротьбу опришків живе на Лемківщині до сьогоднішніх днів.

       У кінці 1773 р. Галичина перейшла під владу Австрії. Вищі верстви народу були ополячені. Селянство трималось греко-католицького обряду.

      Революційні події 1848 р. оживили діяльність польських революціонерів і австрійський уряд змушений був скасувати панщину. При проведенні реформи не були впорядковані володіння на ліси і випаси. Селяни терпіли від безземелля, тай земля була тут неврожайна, кам’яниста. Селяни змушені були шукати різні способи, щоб прогодувати родину. Часто йшли пішки лісом до Чехії, Угорщини. Їздили на сезонні роботи до Німеччини та Югославії. А коли стало відомо про Америку, про те , що там можна заробити гроші – то потягнулися в цю далеку країну. Не було такої хати, з якої двоє-троє людей не виїхало б в Америку чи Канаду, Аргентину чи Францію…

      Важким ударом для жителів села стала Перша світова війна, яка принесла їм багато страждань і горя. Поразка Австро-Угорщини у війні прискорила її розпад і з 1920 р. землі Лемківщини знову опинилися під владою Польщі, яка ліквідовувала українські школи, культурні заклади, ігнорувались права українців. Приклад цьому була пацифікація 1930 р.

      Друга світова війна для перегримківців почалася  у вересні 1939 р. В селі оселилися німецькі солдати, а селяни змушені були тулитися на горищах, коморах, стайнях. На людей були накладені великі податки, чоловіків забирали на різні роботи. Майже 80 молодих хлопців та дівчат відправили на каторжні роботи до Німеччини.

      У 1942 році в Перегримці було організовано перший комітет ППР  в Підкарпатському окрузі. Створені тут партизанські загони  вдавались до різних акцій протесту проти німецьких загарбників. За період війни загинуло багато мирного населення. Та після шестирічного німецького гніту село було визволено Червоною армією. Усі дуже раділи , проте ця радість була недовгою.

      Весною 1945, одразу після Великодня, радянська влада оголосила про виселення. Хто не хотів залишати рідну домівку погрожували Сибіром. Вже в середині травня все село виїхало. Стогін, плач!  Всі жителі села мріяли про скоре повернення в свої домівки. Проте…

      Багато з них повернулись у рідні Перегримки через 30, а то і 40 років. Повертались. Лише на кілька днів, лише на екскурсію… 

        ІІ.    ПАМ’ЯТКИ  КУЛЬТУРИ  СЕЛА  ПЕРЕГРИМКІВ.

      Значну роль у розвитку освіти відігравала церква. У селі парафія була заснована ще в ХІV ст. В 1872 р. була побудована нова церква. Про це було знайдено інформацію у вівтарі над царськими воротами в церкві села.

Стару церковцю розібрали, і все майно перенесли до нової. Зробили новий іконостас, який досі стоїть. Старий винесли на горище. Мабуть, звідси частина ікон потрапила на виставку до Львова. У вівтарі на жертовнику стоїть ікона Божої Матері в широкій різьбленій рамі, де в правому куті написано: « року Божого 1649». Коли її винесли, щоб сфотографувати, то побачили, що ікона поміщена в гарній різьбленій рамці барокового стилю. Від зовнішньої сторони вона захищена старою іконою. Докладніше дослідження доводить, що це є старі царські ворота, згори обрізані.

      У церкві була ікона Божої Матері 1605 року. Та зараз невідоме її місце знаходження. Мабуть, вона знаходиться в Ланцуті, куди було перевезено частину майна церкви після переселення. У притворі церкви стоїть ще кропивниця з надписом «Уніон Глодко 1603», а також дерев’яні стоячі хрести, датовані ХVI – XVII ст. У захресті є ікона Спасителя, ікона Апостола зі старого іконостасу, датовані  XVII ст. Є майстерно виконані підсвічники 1868 р., напрестольний срібний хрест . Багато ікон зі старої церкви є в Ставропігійському інституті у Львові.

      У церкві є старі богослужбові книги, видані в друкарні Львівської ставропігії. Це Євангеліє, Апостол, Мілей, Откоїх: усі з XVII ст.

      При  церкві була приходська школа, де вчили дітей читати святе письмо і літургійні книги. Учителем в школі був спочатку священик, а потім дяко- учитель.

      Перша світова війна принесла жителям багато страждань і горя. На землях Лемківщини велися активні воєнні дії між айстро-угорськими і російськими  військами . Перегримки переходили то до Росії, то знову до Австро-Угорщини. Більшість селян були москвофілами і прихильно ставились до Росії. Коли австрійці повернулись в село, запідозрених у симпатіях до Росії переслідували, арештовували та вивозили до Телергофського концентраційного табору за зраду. Інтерновані пережили фізичні і моральні страждання, сувору дисципліну, голод і холод, епідемічні хвороби, переважно черевний тиф. У центрі села у 1936 році був поставлений пам’ятник жертвам Талергофу. На ньому надпис «Жертвам Талергофу. 1914. Перегримка»

      Освячував пам’ятник єпископ, якого вітав житель села П. Красносельський. Виступав сільський хор.

      В ХІХ ст.  у селі була приходська школа, де учителем був церковний дяк. В кінці ХІХ ст.. за народні кошти була побудована державна школа. На будинку була вивіска «Школа Народна». Училися в школі сім років.

      Центром культури села була читальня ім. М. Качковського, побудована в 1927-1930 рр. Будували за народні кошти під керівництвом майстра з Росії. Будинок був двоповерховий. На першому поверсі знаходився магазин і велика саля, читальня. На другому поверсі був буфет.

      Всі весілля, танці, забави в більшості робили в клубі. При клубі був народний хор. Співали українські, польські і російські пісні. Збереглися фотографії кінця 30-х років. А ще в селі при клубі був створений драмгурток, який ставив українські п’єси.        

           ІІІ.      ДОЛІ  ЛЮДСЬКІ.

      В середині травня  1945 р. майже всі жителі села виїхали на станцію Ясло. Тут, на станції, почали  вантажити у товарні вагони, поділивши село на чотири ешалони. Окремо вантажили худобу. Люди два тижні чекали на вагони. Багато селян поверталися в село. Воно було сумне, притихло, здавалося, що плачуть і сонце, і дерева, і трава, все навколо. Плакали всі. Прощавай, рідна земле! Плакала рідна матінка Лемківщина за своїми дітьми!

      Але не всі жителі села виїхали. Не дивлячись на агітацію, а часом і погрози, в селі залишилось сім родин: М. Серняк, Смолей, В. Телеп, Пийко, Т. Серняк. Наприкінці 1945р. кілька людей повернулося, та подивившись на все знищене повернулись назад. Родина Павляків кілька разів з великими труднощами переходили кордон. Їх арештовували, знову виселяли, а вони знову поверталися. Через кілька років їм дали спокій.

      Декілька людей залишилось у селі з тих, хто повернувся з Німеччини. А деякі були виселені на західні землі Польщі, як от М. Серняк, та у 1949 р. вони повернулися назад у село.

      Всіх, хто був відправлений в Україну, роз приділили по селах Авдіївського району Сталінської області. В одному селі поселяли лише по кілька родин. Місцеві жителі ставились до переселенців насторожено. Не всіх лемків однаково прийняли в Україні. Одних з розумінням, допомагали, як могли. Більшість опинилися у східних областях, де клімат зовсім інший. Хворіли малярією, не могли звикнути до нових умов господарювання, дуже сумували за рідною землею. Багато родин ринули на захід з надією повернутись на рідну Лемківщину. Так і залишились поблизу кордону, роз’їхавшись  по всій Західній Україні: в селах Сапіжанка, Глиняни, місті Пустомити Львівської області, в містах Самборі. Бориславі, Калуші, Коломиї, Обертині, а також в селах П’ядики, Лісна Слобідка, Раківчик, Шепарівці Коломийського району. Ті, що жили в селах працювали в колгоспах, ті, що в містах – влаштовувались на різні роботи. Багато їхніх дітей позакінчували вищі навчальні заклади:

      Комара А. А. – Львівський лісотехнічний інститут;

      Данило О. П. – Чернівецький університет (хімічний факультет);

      Оленич О. А. – Чернівецький університет (історичний факультет);

      Юрковський І. М. – Харківський університет – кандидат технічних наук при Московському науково-дослідницькому інституті.

      Юрковський П. М. – Донецький політехнічний інститут;

      Оленич П. С. -  Мелітопольський інститут механізації та електрифікації сільського господарства;

      Серняк А. С. – Івано-Франківський інститут нафти і газу;

      Серняк В. С. – Львівський лісотехнічний інститут;

      Серняк П. С. – Львівський медичний інститут.

      Доктором, професором медицини став Петро Степанович Серняк. Хлопчина з лемківського села зумів добитися вершин у науці. Чудовий хірург, вмілий організатор, він все своє життя присвятив лікуванню урологічних хворих. Петро Степанович не тільки чудовий лікар, але визначний вчений. Йому належить близько 500 праць, які друкувались в зарубіжних журналах. Він брав участь у багатьох з’їздах, конгресах, симпозіумах у багатьох країнах світу, де часто виступав з науковими доповідями. Він – член Міжнародної і Європейської асоціацій урологів, член асоціації урологів України. Він лауреат Державної премії України, заслужений працівник освіти України.

      По різному склалася доля  жителів Перегримків. Є серед них вчителі, лікарі, інженери, артисти. Багато із них нагороджені орденами і медалями.  М. Роздільська стала Героєм праці. М. Серняк – заслужена артистка України.

О. Краток працювала директором Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини і в 2002 р. їй було присвоєно звання заслуженого працівника культури України. Переселившись в Україну селяни не втратили любові до рідного краю, до своїх звичаїв та традицій.

            IV .  БІЛЬ   ДУШІ.

      Воєнні лихоліття, переселення, депортації, поневіряння, боротьба Української Повстанської Армії. Душа, серце наповнюються ненавистю до окупантів, прагненням Свободи і Добра для рідного народу.

      З 1945 – 1947 рр. українці зазнали депортації. Їх було виселено з рідних місць у далекі незвідані краї. Переселенці зазнавали поневірянь, грабунків, брутального фізичного нищення і свавілля з боку панівних режимів.

      Це був результат злочинної політики Сталіна щодо українського народу. Адже від живого тіла України відрізано значну частину західних етнічних земель: Лемківщину, Надсяння, Підляшшя, Холмщину і передано Польщі без згоди їхнього корінного населення. Внаслідок цього ці райони майже опустіли. В результаті  операції «Вісла» 150 тис. українського люду, пройшовши через концтабір в Явожно , військовою силою були депортовані з прадідівських земель на терени колишніх німецьких земель. Але сьогодні ніхто не обчислив жертв розстріляних, замучених, спалених живцем під час військових операцій і пацифікацій в українських селах Польщі, які підлягали добровільному переселенню. Це був страшний злочин проти людства, проти української нації. А світ – мовчав!

      Про що мріє і тужить срібнолентий Сян, про що він може розказати нам. А він може розказати про трагедію сіл Вільшани, Коритники, Павлокоми, Скопова, Березки, Малкович, Волі Морохівської, міста Бірчи, сіл Сливниці, Вільшани, Красичі, Коритники, Тернівці, Вапівці, Мальнові, Бахов, Іскань…Де шукати нарід цих сіл? Де вони розкидані сьогодні? В Україні, Польщі, Німеччині, Англії, Росії, США. Багато їх у Городоцькому, Самбірському, Мостиському районах, у Рівенській, Волинській, Тернопільській областях, Закарпатті.

      Хочеться , щоб прийдешнім поколінням не довелося таке пережити, переживати нові трагедії, щоб минуле наших дідів і прадідів сприяло жити в злагоді і добрі, несло примирення і християнське прощення один одному тих прикрих вчинків. Ми повинні про це пам’ятати, але пам’ятати не задля помсти, а взаєморозуміння і миру, в ім’я цивілізованого майбутнього.    

                                            ВИСНОВОК

      Операція «Вісла» відбувалася в трьох етапах. Перший – тривав до кінця травня та обіймав депортацію українців в повітах Сянок, Леско та Бжозув а також Любачів. Другий етап відбувся у червні . Тоді дві дивізії польського війська направлено до виселення українців у частині любачівського повіту , а також до повітів Ярослав та Томашів Любельський. Третій етап припав на липень та мав на меті ліквідацію залишків УПА. Виселення охопило 140575 тис. українців, які проживали на території 22 повітів південно-східної Польщі. Вони були поселені у 71 повіт 9-ти воєводств. Операція «Вісла» тривала три місяці – від 28 квітня до 28 липня, коли на польсько-чехословацькому кордоні було відзначено заслужених у виселенні та боротьбі з загонами УПА.

      У доповіді «Довкола операції «Вісла» Тадеуш Ольшанський написав: «Підсумок операції «Вісла» був страшний. 150 тис. вигнанців і зруйновані суспільні зв’язки української громадськості  у Польщі. Відбудовані наново не повернулися в давнє русло, не осягнули також рівня до якого довела б еволюція минулих кількох років. Українці у Польщі стали розпорошеною діаспорою, позбавленою опори у тому, що для кожного народу найдорожче – в малій батьківщині, батьківській землі». Натомість Малгожата Кміта у рефераті «Вплив операції «Вісла» на життя українців в Польській Народній Республіці» так пише про наслідки операції: « Наслідки цієї операції виявилися негативні, а навіть деструкційні у культурному, етнічному, суспільному, демографічному, психологічному та конфесійному відношенні. Передусім більшість депортованих втратила на завжди землі своїх предків, зв’язки з родиною, власне середовище. Втратили одну найважливішу складову національної тотожності, якою були могили предків».

      Ми пам’ятаємо , ми будемо пам’ятати , ми передамо цю пам'ять з покоління в покоління про винищений український нарід, про сплюндровану землю, про спалені села, церкви, школи, читальні, про знищені, зрівняні з землею могили наших предків. 

            

                СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

      1. Дрозд Р. Акція «Вісла» - метод вирішення української проблеми у Польщі// Депортації українців та поляків: кінець 1939 – початок 50-х років/ Упорядник Сливка Ю.. – Львів : Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича,

1998. – С. 19-23.

      2. Кривуцький І. Закерзоння моє спалене // Літопис Червоної Калини. – Львів, 1993 . - № 10 – 11. – С. 42 - 45.

      3. Картюк О. А., Серняк П. С. Рідне село Перегримка. – Донецьк: Наука і освіта, 2008. – 144с.

      4. Шпак М. Стежниця // Історико – біографічно - публіцистичний нарис. – Самбір: « Соляріс», 1999. – 420с.

      5. Боцуль М. Біль душі // Історико – біографічний – публіцистичний нарис. – Львів, Афіша. – 2005. – 540 с.

      6. Кармазин-Каковський В. Мистецтво лемківської церкви. //Видання Українського католицького університету ім.. св. Климента Папи., Рим. – 1975. – 308 с.