Робота учасника конкурсу
«Об’єднаймося, брати наші»
у номінації «Україна
державотворення»
на тему
Україна як і великий наш
Кобзар – вічні!
Виконала:
учениця 10-го класу
Іванишко Ольга
Керівник:
Іванишко Ірина Михайлівна
Самбір, 2013
Зміст
Вступ
1. Життєвий та творчий шлях Великого Кобзаря.
2. Діяльність Т. Г. Шевченка в Кирило-Мефодіївському братстві
3. Шевченкові ідеї служіння Україні
Висновок
Анотація
Список використаної літератури
Вступ
Народ, який не є суб’єктом історії, до
того ще й не вивчає її, приречений. Щоб стати повноцінною нацією, нам конче
необхідно глибоко вивчати власну історію, усвідомити свою роль і місце в
системі світової цивілізації.
Ми не завжди були запряжені до воза чужих
народів, навіть не лежали у тій «спільній колисці», про яку твердилось упродовж
тривалого часу. Українці, росіяни, білоруси мають свої власні долі. Наша історія
– це історія розквіту держави антів, розквіт Київської Русі за князя Володимира
Великого та Ярослава Мудрого, виникнення українського козацтва та утворення
Гетьманщини. Наша історія – це утворення УНР у 1917 році , це проголошення
незалежності України 24 серпня 1991 року. Наша історія – це
Славетні
київські князі, легендарні козаки, січові стрільці, воїни УПА. Це Михайло
Грушевський, Симон Петлюра, Степан Бандера, Іван Франко, Леся Українка та
митрополит Андрей Шептицький. Чимало наших співвітчизників прославило ім’я
України своєю працею та творчістю як у рідній землі, так і по всьому світу. Та
є серед українців постаті, велич яких не може поміститись у рамки національного
буття – постаті світового масштабу, що є скарбом усієї людської цивілізації. Їх
називають пророками, велетами духу, людьми народженими згори. Таким для всього українського народу став Тарас
Григорович Шевченко.
Щоб усвідомити, ким є для українців Тарас
Шевченко, достатньо лише пригадати, що в кінці ХІХ та в першій половині ХХ століть
і на Сході і на Заході України, на еміграції та численних поселеннях, практично
в кожній українській хаті – чи то хата
селянина, чи робітника, чи службовця, або ж інтелігента на найпочеснішому
місці, поряд з образами, обов’язково , вбраний вишиваними рушниками, знаходився
портрет великого Кобзаря. У неділю, зібравши велику сім'ю, батько шанобливо і
урочисто нарівні зі Святим Письмом читав «Кобзаря» Тараса Шевченка. Саме він
вказав чіткий та зрозумілий для кожного
українця орієнтир: «В своїй хаті – своя правда, і сила, і воля».
В історії України ще не було людини, що
зробила б такий велетенський вплив на уми і серця своїх співвітчизників. Він не
був політиком, та на його ідеях сформувались і зросли чимало громадських
організацій і партій. Він не був полководцем, але його слово змобілізувало
сотні полків, дивізій, цілі армії, підняло до збройної боротьби мільйони
українців, здобуло не одну визначну перемогу на полі бою. Він не був
дипломатом, проте широта його поглядів, вклад у світову літературу та
мистецтво, а головне світоглядні ідеї загальнолюдських братерства та любові, що
базувались на християнських цінностях, здобули для України та українців належне
визнання та пошану серед світової спільноти. Він не був проповідником, та своєю
щирою вірою в Бога, дитячою відданістю Творцеві, гарячими віршами-молитвами
вберіг обидві українські церкви: на Сході – від безслідного розчинення в Церкві
московській, на Заході – від латинізації. Він не народився пророком і зовсім не
прагнув ним бути, але за Божим провидінням ним став і вивів свій народ з
«єгипетського» ярма, хоча сам так і не побачив землі обіцяної.
І не дарма великий Каменяр написав про
Шевченка: «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був
кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав
на нові свіжі і вільні шляхи професорам та книжним ученим».
Тарас Григорович зробив велетенський
внесок у пробудження і формування національної свідомості українського народу,
в розвиток української та світової культури. Ідеї, думки, вся творчість
Шевченкового генія стала тим живим феноменом, який далі розвивається вже в
свідомості українського суспільства.
Життєвий та творчий шлях Великого Кобзаря.
Тарас Григорович Шевченко народився в
сім'ї селянина-кріпака в с. Моринцях на Черкащині. Рано лишився сиротою.
Грамоти навчався у дяка. У 14 років узятий «козачком» до двору поміщика П.
Енгельгарда, з яким переїхав до Вільна, а потім до Петербурга. У 1832 р.
відданий у науку до художника Ширяєва.
У 1838 клопотами К. Брюллова, В.
Жуковського, Венеціанова, М. Вієльгорського, Є. Гребінки,І. Сошенка та інших
Тараса Шевченка було викуплено з кріпацтва. Цього ж року його прийнято до
Академії мистецтв, яку закінчив у 1844 році. У 1843 і 1845 роках відвідав
Україну, працював художником у київській Тимчасовій комісії для розгляду давніх
актів. У лютому 1847р. затверджений на посаді вчителя малювання в Київському
університеті.
24 березня 1847р. за участь у
Кирило-Мефодіївському товаристві та антисамодержавній поезії Т. Шевченко був
заарештований і засланий солдатом до Орської фортеці Оренбурзького окремого
корпусу з царською резолюцією про заборону писати й малювати. На засланні
Тараса Шевченка як художника включили до складу експедиції, завданням якої було
дослідження Аральського моря.
У1857 р. завдяки клопотанням друзів Тараса
Шевченка звільнили із заслання. У 1858р. він прибув до Москви, потім до
Петербурга. У 1859 р. приїхав в Україну,
де перебував під наглядом поліції. Постійно проживати на Батьківщині йому
заборонили і зобов’язали виїхати до столиці. Тяжке десятирічне заслання,
хвороби спричинилися до передчасної смерті поета. Поховали його спочатку на
Смоленському кладовищі Петербурга, а в травні 1861 р. прах перевезли на
Чернечу(тепер Тарасову) гору поблизу Канева.
Тарас Шевченко почав писати вірші у другій
половині 30-х років. У 1840 році у Петербурзі вийшла перша збірка його поезій «
Кобзар», у 1845р. – героїчно-романтична поема «Гайдамаки». В 1843 -1845 роках
написав цикл поезій «Три літа», поему «Кавказ», послання «І мертвим і живим…»,
поезії «Чигирине, Чигирине» , «Великий льох», «Стоїть в селі Суботові» та інші,
в яких гостро виступив проти соціального і національного гноблення українського
народу.
В ув’язнені писав вірші, які згодом
об’єднав у цикл «В казематі». У 1854 – 1858 роках написав російською мовою
повісті «Музикант», «Художник», «Нещасний» та інші. Останніми прозовими творами
Тараса Шевченка є повість «Прогулянка з задоволенням і не без моралі» та
щоденникові записи «Журнал». В Україні у 1859 р. написав низку високих зразків
інтимної та пейзажної лірики. Кілька його творів цього періоду опубліковано в
журналі «Основа» та альманасі «Хата».
Тарас Шевченко був одним з найвидатнішим
майстрів українського образотворчого мистецтва. Він працював у галузях
станкового живопису, графіки, монументально-декоративного розпису та
скульптури, досконало володів технікою акварелі, олії, офорту, малюнка олівцем
і пером. Він є автором понад тисячі мистецьких творів. У 1859 – 1860 роках
виконав офорти з творів зарубіжних та російських художників, за які отримав
звання академіка гравірування.
Ім’я Тараса Шевченка відоме в усьому
світі: у багатьох країнах йому встановлено пам’ятники, його твори перекладені
майже на всі мови світу, його ім’ям в Україні названо навчальні заклади,
театри, площі, вулиці, міста. Національна опера України, Київський національний
університет, центральний бульвар міста
Києва носять ім’я видатного сина українського народу – Тараса Григоровича
Шевченка.
Діяльність Т. Г. Шевченка в
Кирило-Мефодіївському братстві
Польське
повстання1831 року серйозно налякало уряд Російської імперії. У ході жорстокого
придушення російська влада намагалась підірвати не лише економічну основу
польського визвольного руху, конфісковуючи майно повстанців, а й знищити духовні передумови польського патріотизму. З
1832 року російська мова стала єдиною офіційною в усіх установах Правобережжя.
На українських землях цей період відзначився подальшим наступом на її права,
нівелюванням її особливостей та державницької пам’яті. Проте умами молоді
оволодівають ідеї служіння власним нації і народу.
На початку
40-х років ХІХ ст. центром українського національно-визвольного руху
стає Київ. Студенти і молоді викладачі університету організували тут таємний
гурток «Київська молода», поставивши за мету сприяти розвитку духовних сил
української нації та звільнення селян із кріпацтва. На своїх засіданнях
гуртківці обговорювали майбутнє України, цікавилися процесами відродження
сусідніх народів.
Цей гурток став ідейним та організаційним
предтечею найбільш відомого українського політичного товариства кінця 40-х років ХІХ ст.. – Слов’янського
товариства св. Кирила та Мефодія, більш відомого як Кирило-Мефодіївське
братство.
Кирило-Мефодіївське товариство – таємна
політична національно-патріотична організація виникла у Києві в грудні
1845р.Його засновниками були: В. Білозерський, М. Гулак, М. Костомаров. Згодом
до них приєдналися 9 осіб , серед них
Т. Г. Шевченко. Зв’язки з товариством підтримували ще 100 чоловік. Головною
метою Кирило-Мефодіївське товариство ставило досягнення державної незалежності
України у федеративній спілці таких же незалежних слов’янських держав.
«Братчики» виступали за повалення самодержавства та ліквідацію кріпацтва в
Російській імперії. Складена колективно програма товариства «Книга буття
українського народу, або Закон Божий» у 109 положеннях за допомогою
релігійно-повчальних та історико-публіцистичних аргументів доводила право
українського народу бути ініціатором боротьби за національне й соціальне
визволення слов’янських народів з об’єднанням їхніх новостворених демократичних
республік у федеративну спілку. Права і обов’язки членів Кирило-Мефодіївського
товариства регламентувалося статутом. Громадську роботу кирило-мефодіївці
зосередили навколо освіти народу і піднесення економіки України, видання
популярних книжок, запровадження широкої мережі початкових навчальних закладів,
готували агітаційні відозви із закликами розгортати національно-визвольну
боротьбу.
Серед провідників братства найвизначнішою
постаттю був Тарас Шевченко. У 1840 році він видав свою славнозвісну збірку
поезій «Кобзар». Матеріали про членство Шевченка в братстві не збереглися.
Проте його вплив на товариство був незаперечним. Микола Костомаров писав:
«Тарасова муза розбила якийсь підземний льох, що протягом кількох віків був
замкнений на багато замків, запечатаний багатьма печатями. Вона відкрила шлях і
сонячному промінню, і свіжому повітрю, і людській цікавості». Твори Шевченка
«Кавказ», «Сон», «Великий льох», «І мертвим і живим…»,»Заповіт» найрадикальніше
відображали засади братства. Вони категорично заперечували самодержавство й
закликали до негайного скасування кріпацтва. Під час обшуку всі ці твори були
знайдені. Після слідства Шевченка було взято в солдати в Оренбурзькій окремий
корпус на 10 років. Цар і його чиновництво вбачали у Шевченкові
найнебезпечнішого учасника товариства, тому йому було присуджено найсуворіше
покарання. За особистим розпорядженням Миколи І за ним було установлений
суворий нагляд із забороною писати й малювати.
У доповіді ІІІ відділення Миколі І щодо Т.
Шевченка підкреслювалося: «Вірші його подвійно шкідливі й небезпечні. З
улюбленими віршами в Малоросії могли посіяти й згодом укорінитися думки про
уявне блаженство часів гетьманщини, про щастя повернути ті часи і про
можливість Україні існувати у вигляді окремої держави».
Поет відкинув ідеологію «малоросійства»,
Основою якої були ідеї нероздільності Малої та Великої Русі, визнання та
схиляння перед владою імператора. Найбільшу вину за поневолення України Т.
Шевченко покладав на Росію та російських імператорів. Йому, зрештою,належить
визначення національної ідеї, зміст якої актуальний і нині: одночасне
національне і соціальне визволення українського народу.
Своєю поезією Шевченко поєднав культурні
традиції українського суспільства: старшинсько-дворянську і традицію трудящого
люду. Його твори захоплено читали і селяни, і дворяни, оскільки вони знаходили
в поезіях Т. Шевченка відображення своїх інтересів.
Братство започаткувало перехід
українського національно-визвольного руху від періоду дворянсько-шляхетського
за складом і культурно-просвітницького за змістом до періоду різночинського за
складом і виразно політичного за змістом.
Шевченкові ідеї служіння Україні
Великий Кобзар зумів визначити українську
національну ідею як потребу одночасного і національного, і соціального
визволення. Саме в такому вигляді вона стала дороговказом для українства другої
половини ХІХ-ХХ ст.
В
українській історії перша суспільна установа,, яка сповідуючи Шевченкові ідеї
служіння Україні, присвоїла собі його ім’я – «Товариство ім. Шевченка».
Товариство було утворене у 1873 року у Львові, як Літературне товариство імені
Т. Шевченка, у 1892 назву змінено на Наукове товариство ім.. Т. Шевченка.
Особливого розквіту досягло в період головування М. Грушевського.
Усвідомлюючи
особливу відповідальність за поширення українського друкованого слова
Товариство з самого початку свого існування приступило до видання на власній
поліграфічній базі книг українського письменництва, загальнонаціональних
часописів, видаються підручники не лише для українських гімназій, але для
початкових шкіл. НТШ видає ряд фундаментальних збірок та монографій, пов’язаних
зі студіями української історії, словесності та етнографії, зокрема багатотомна
«Історія України-Руси» Михайла Грушевського.
У 30-х роках товариство зазнало
переслідувань від польської влади, у 1939 році зліквідована радянською владою.
У 1947р. товариство було відновлено в Західній Європі та США. З 1989р.
організація знову діє на території України.
Наприкінці ХІХ ст.. в українському русі у
середовищі молодих інтелігентів виникає націоналістична течія. Вона виникає як
реакція на кризу культурницького руху. Зрозуміло, що головною причиною був
колоніальний стан українського народу. На початку 90-х рр. ХІХ ст. у Києві
утворився студентський гурток, до якого входили М. І. Міхн6овський, С. М.
Шелест, А. П. Кульчицький та ін. Цей гурток мав тісні стосунки з провідними
діячами українського руху. З цього гуртка вийшли діячі, які невдовзі заснували
таємне «Братство Тарасівців». Улітку 1891 року вони, склавши клятву вірності
ідеї визволення України на могилі Т. Г. Шевченка, заснували таємне товариство,
члени якого згодом стали називати себе «братство «тарасівців».Першим прилюдним
виступом»Братства» стало читання промови на шевченківських роковинах у березні
1893 року в Харківському університеті. Ідеї
, висловлені в промові, навряд чи можна охарактеризувати як націоналістичні,
але на тлі аполітичного культурництва та загального занепаду українського
громадсько-політичного руху вони виглядали справжнім національним радикалізмом.
У своїй промові вони стверджували, що українці є окрема нація і вимагали повної
автономії України.
Політичною «Вірою» Тарасівців повнісю
спиралися на ідею Шевченка було
протиставленням не тільки аполітичному українофільству, але й ідеям соціалізму
різних відтінків, які набули наприкінці ХІХ ст. популярності в молодіжному
середовищі. Це була декларація бачення тарасівцями ідеї і мрії справжньої
України» визнання Московщини окупантом України, вимоги повної
державно-політичної незалежності України, підкреслення політичного моменту в
праці серед народу з акцентом, що справедлива розв'язка соціального питання
може прийти в парі з політичним вирішенням державної суверенності: «Своя
Самостійна Українська Держава. Без своєї національної держави ніяка нація не
може жити і розвиватися. Настав час почати боротьбу за оцю свою національну
державність. Не досить культурної праці старших поколінь. Треба перейти до
праці активної політичної… Ціль наша – визволення цілої нації з московської
неволі, створення Самостійної Української Держави…»
А ще «Братство тарасівців» чітко за
маніфестувало ідею національної єдності українського народу: «Для нас, свідомих
українців, єсть один український народ. Україна австрійська і Україна російська
однак нам рідні, і жодні географічні межі не можуть роз'єднати одного народу».
Гасло, яке з певних політичних мотивів набуло особливо актуального значення
саме сьогодні. Як і головне у діяльності «братчиків» - служіння не грошам і не
чужим державам, а Україні.
10 березня 1912 року М. Міхновський
пише статтю «Шевченкові роковини», в якій ставить Тараса Шевченка на один
рівень із пророком Мойсеєм: «Є він для українського народу тим огненним
стовпом, що колись Бог послав народові єврейському, як виходив він з Єгипту. Як
той біблійний огненний стовп, показує він шлях до щасливої будучини». І
закінчує статтю словами самого кобзаря : «Братія, не вдавайтеся в тугу, а
моліться Богу і працюйте розумно в ім'я Матері нашої України.» Може це і
сьогодні для нас, українців, найважливіше?
Висновок
В
історії України ще не було людини, що зробила б такий велетенський вплив на уми
і серця своїх співвітчизників, як Тарас Григорович Шевченко. Великий Кобзар
зумів визначити українську національну ідею як потребу одночасного і
національного, і соціального визволення. Саме в такому вигляді вона стала
дороговказом для українства другої половини ХІХ-ХХ ст.
Місце Т. Шевченка в українському
суспільстві і українській культурі особливе. За більшовицьких часів він був
офіціозним символом радянської України. Нині він є офіціозним символом нової,
незалежної України. У середині ХІХ ст. постать Т. Шевченка вийшла на перший
план як історичного та політичного діяча. Про себе він сказав: «Історія мого
життя є частиною історії мого народу». Т. Шевченко був безкомпромісним у своїх
поглядах на історію і культуру українського народу. Він був і залишається
еталоном політичної чистоти всепланетного масштабу.
Маючи величезні задатки
громадсько-політичного діяча, про що свідчить вплив Шевченка на
кирило-мефодіївців, він зумів реалізувати свій величезний духовний потенціал
через свою мистецьку, передусім поетичну творчість. І в цьому вчені вбачають
найбільшу загадку його феномену.
Виходець із кріпацької сім'ї, Т. Шевченко
ніколи не розривав зв’язку з народом, до кінця життя залишався йому вірним. Він
з гордістю писав: «…я по плоті і духу син і рідний брат нашого безславного
народу». Кожне слово поета горіло полум’яною Любов’ю до скривдженого народу,
сподіванням на те, що він врешті зміг би ожити, отямитися, згадати «свою славу
і волю». Своєю літературно-художньою творчістю поет повернув українському
народу пам'ять його історії, адже жодні наукові дослідження не мали такого
впливу, як його історичні поеми, драми, вірші, картини тощо. Ідеї
національно-визвольної боротьби, державної незалежності, заклик до рішучих дій
проти насильства червоною ниткою пронизують більшість творів Шевченка.
В історію української думки Т. Шевченко
увійшов як мислитель, що заклав демократичні основи проникливого розуміння
національного минулого свого народу, його великих і сумних сторінок. Поет був
людиною широких духовних обріїв. Він перебував на висотах передової суспільної
думки свого часу.
Т. Шевченко був відданий
національно-державницькій ідеї і сам робив усе можливе для її утвердження,
спонукав до цього інших, як словом, так і власним прикладом. Як актуально сьогодні
звучать безсмертні Шевченкові слова: «Свою Україну любіть, любіть її… во время
люте, в останню тяжкую мінуту за неї Господа моліть».
Анотація
9 березня 2014 року вся українська
спільнота і далеко за межами України
будуть відзначати 200-річчя від Дня народження видатного сина українського
народу Тараса Григоровича Шевченка. Його місце в українському суспільстві і в
українській культурі особливе. Він став символом України у всі часи її існування,
адже його слово правди злилося воєдино з інтересами і прагненнями поневоленого
народу. Він запалив у душах людей вогонь правди, віри і добра! Але, як і кожен
вогонь, вогонь Шевченкового слова потребує свого дбайливого догляду, аби він
горів постійно і рівномірно. Це покладає на нас обов’язки берегти і
підтримувати його. Всю глибочінь і мудрість поетового слова передавати своїм
нащадкам як заповіт предків.
У своїй роботі я описала життєвий і
творчий шлях Тараса Шевченка, адже майбутній геній виходець із кріпацької
сім'ї. Йому було добре відоме життя простого народу і до кінця життя залишався
йому вірним. У 1845 р. в Києві виникає Кирило-Мефодіївське
товариство(братство). Серед провідників братства найвизначнішою постаттю був
Тарас Шевченко. Та невдовзі товариство
було викрито, а його учасників покарано. Цар і його чиновництво вбачали у
Шевченкові найнебезпечнішого учасника товариства, тому йому було присуджено
найсуворіше покарання. За особистим розпорядженням Миколи І за ним було
установлений суворий нагляд із забороною писати й малювати. У своїй роботі я
звернула увагу на те, що великий Кобзар зумів визначити українську національну
ідею як потребу одночасного і національного, і соціального визволення. Саме в
такому вигляді вона стала дороговказом для українства другої половини ХІХ-ХХ
ст. В цей час виникають товариства та організації, які у своїй діяльності
використовують ідеї Т. Шевченка і присвоюють своїм організаціям ім’я поета.
Ім’я Тараса Шевченка відоме в усьому світі: у багатьох країнах йому встановлено
пам’ятники, його твори перекладені майже на всі мови світу, його ім’ям в
Україні названо навчальні заклади, театри, площі, вулиці, міста.
Список використаної літератури
1. Бабишкін О. Шевченкова слава. – К., 1989.
2. Богданович Н. Избранные произведения. —
М., 1983. — С. 283.
3. Болшаков Л. Повість про вічне життя. – К.,
1990.
4. Ващенко В.С. Епітети поетичної мови Т.Г.
Шевченка: Словник-покажчик. — Дніпропетровськ, 1982.
5. Смілявська В. Святим огненним словом. –
К., 1990.
6. Українське слово. Хрестоматія української
літератури та літературної критики XX ст.: В 3 кн. — К., 1994.
ЖИВЕ В
СЕРЦЯХ
Немає коментарів:
Дописати коментар